Поляки та польські політики не раз покладали на Україну великі надії, а часом, були наївними. Під час Помаранчевої революції та Революції гідності всі прояви польсько-української неприязні зникли, серед польських політиків запанувала одностайна підтримка. Польські ліві, які були при владі, та Алєксандер Кваснєвський підтримали демократичні та європейські прагнення Києва. Ярослав Качинський та політики з «Громадянської платформи» їздили на київський Майдан. У польських політичних колах не виникало принципових розбіжностей у баченні того, якою Україна буде кращою для Польщі, Європи та самих українців. Це питання поєднало всіх польських політиків.
Сьогодні ситуація докорінно змінилася, хоча це важко розгледіти за емоціями, які розділяють польських політиків. У 2023 році українське питання стало інструментом у жорсткому протистоянні польських партій. Зрештою, це далеко не нове явище — політики використовували його й раніше, здебільшого в контексті історичних питань. Однак зараз, у кожній з партій є власна концепція того, якою має бути польська політика щодо України. Ці концепції не можна назвати кардинально протилежними, але все ж вони відмінні настільки, що цілком зрозумілими стають побоювання, які все частіше лунають в ЗМІ: що буде з польською підтримкою Києва? І побоювання ці не безпідставні.