Вперше про синдром вцілілого почали говорити під час Другої світової війни. Спочатку термін використовували до тих, хто пережив Голокост, а пізніше його поширили також на вцілілих після автокатастроф, стихійних лих, епідемій інфекційних хвороб і військових конфліктів. У 1980-ті синдром вцілілого зарахували до одного із симптомів посттравматичного стресового розладу. Синдром провини вцілілого – це відчуття провини через те, що людині вдалося вижити у складній ситуації, яку не змогли пережити решта. Досить часто провину відчувають люди, яких хтось врятував пожертвувавши власним життям.
Симптоматика синдрому
Депресивні стани, відчуття безпорадності, безсоння, а також нав’язливі думки про те, що ви могли зробити, та не зробили. Синдром провини вцілілого показує ту частину людської натури, яка не дозволяє нам відчувати себе добре ціною життя інших. І підкреслює той факт, що люди відчувають відповідальність за смерть інших, особливо близьких їм людей. Для таких людей подальше життя пов’язане з великим емоційним стресом, значно підвищеним рівнем тривоги та докорами сумління.
Вцілілі начебто мають радіти своїй безпеці й показувати, що вони щасливі порятунку, а насправді відчувають здебільшого негативні емоції. До симптомів зараховуємо відстороненість, ізоляцію від контактів з іншими, апатію, а також раптові й неконтрольовані спалахи агресії чи гніву. Крім того, часто спостерігаються смуток, дратівливість, відсутність ентузіазму.