Кшиштоф Ґавковський, один із лідерів «Лівих» стосовно Польсько-українського союзу, сказав, що Україна бореться і за польську свободу й незалежність. Tому потрібно повсякчас декларувати, що Польща підтримуватиме Україну на шляху до членства в Євросоюзі. Ще десятиліття тому таке чітке вираження підтримки Україні в її оборонній війні розцінювалося б у лівих колах як дискусійне. Ясна річ, так звана стара посткомуністична лівиця (Союз демократичних лівих, Sojusz Lewicy Demokratycznej) різко змінила свій курс на прозахідний. Зрештою, саме посткомуністичні політики Союзу демократичних лівих та президент Алєксандер Кваснєвський вели Польщу до НАТО. Кваснєвський теж активно підтримував демократичні зміни, які несла Помаранчева революція, й досі вважається одним із найбільших і найактивніших друзів України на польській політичній сцені.
Однак нові, молоді кола лівих (зосереджені здебільшого довкола партії «Разом») ще кілька років тому були налаштовані антивоєнно. Вони протестували проти залученості Польщі у війну в Іраку та Афганістані. Також вони були скептично налаштовані до американської мілітарної доктрини в Європі. Ця позиція почала змінюватися після анексії Криму. Повномасштабна російська агресія зміцнила переконання, що єдиною слушною політикою Польщі є підтримка України. Лівиця також виступає за довготермінову політику відкритості до українських мігрантів, зокрема надання їм таких самих прав, що й полякам, у сфері навчання, соціальної підтримки та інтеграції в суспільстві.