В Польщі більше 700 тисяч дітей з України
Польські посадовці підрахували, що за час війни в Україні, у Польщу приїхало більше 700 тисяч українських дітей. Згідно з законодавством європейських країн, діти мають обов’язково відвідувати місцеві школи. Втім, близько 300 тисяч школярів біженців не навчаються взагалі ніде.
До того ж у березні 2023 року у Польщі затвердили постанову, яка дозволяє не навчатись у польських школах, якщо учень здобуває освіту в Україні дистанційно. Тому частина українських дітей наразі вчиться онлайн в своїх українських школах. Якщо батьки вибрали сімейну чи екстернатну форму навчання на Батьківщині, то діти зазвичай ходять і до польських шкіл. На даний час третина дітей, що заїхали через війну відвідують польські класи.
За словами їхніх батьків, дітям нелегко дається вимушена зміна школи, міста, оточення, вчителів. Та найтяжче освіта дається дітям, батьки яких вирішили, що дитина „потягне” обидві школи. Перш за все польська школа потрібна для вивчення мови і спілкування з однолітками, однак українська – для можливості повернення, і таким чином не пропускати роки навчання.
Однак, коли діти паралельно вчаться в обох школах, їх психіка перевантажена, про це говорять дитячі психологи. Наприклад дехто не витримує і кидає польську школу. Адже діти вірять, що війна невдовзі закінчиться і вони повернуться додому. В результаті, частина біженців з вцілілими будинками часто змушені повертатися додому, адже запаси грошей привезені з собою швидко тануть: треба платити за квартиру, транспорт, ліки, продукти.
Недостатьнє знання мови
Навіть, якщо дитина ходить лише до польської школи, то проблем у навчанні дуже багато. Перша і найважливіша: то незнання мови. І як результат, нерозуміння викладеного вчителями матеріалу, що призводить до низьких оцінок. Тому діти не здатні зрозуміти математику, як би вчитель не пояснював: просто не розуміють багатьох слів і пояснення зливається у какофонію звуків. Як наслідок, оцінки отримують погані і, пояснити дитині відміннику для чого це все, буває складно. Наприклад, як не розуміючи мови вчити географію, біологію чи історію? А батьки кажуть, що оцінки дітей погані навіть з англійської. Більше того, бідкаються, що дитина добре розмовляє, знає англійську як рідну і от, маємо одиниці. Тож, загадки ніякої нема тому, що всі умови до завдань написані польською мовою. Вчитель також спілкується польською, звідси і нерозуміння, і низький бал.
Ба більше, українці, які вже понад рік вчаться у польській школі, не розуміють завдань на уроках польської мови. Адже, можна вивчити розмовну, знати основні фрази, правила, слова. Але словарний запас так швидко не поповнити. До прикладу, уроки, де розбирають рифми, види стрічної будови віршів, залишаються за межею розуміння дитини.
Ще ситуацію ускладнює заборона користуватись мобільним телефоном у польських школах. Через те, будь який онлайн перекладач українським учням недоступний. Тобто, вони просто просиджують уроки, у буквальному сенсі цього слова. І, нема нічого дивного, що велика частина дітей біженців не готова до тестів, контрольних чи до здобуття польського атестату зрілості. Отже, діти фактично весь час вдома сидять за підручниками (у багатьох ще й українська школа).
Адаптація в колективі
Ще одна кричуща проблема українських дітей у польських школах, то адаптація в колективі. Наприклад дітям молодшого віку це дається простіше, підлітки ж часто вступають у конфлікти та замикаються у собі. Психологи, загалом польськомовні їм допомагають мало. Адже складові конфлікту не тільки особливості процесу становлення підлітка, а ще й психічна травма отримана через війну і мовний бар’єр теж. Дитина не може пояснити ситуацію, знайти слова для виправдання, замикається у собі і проблема збільшується як сніжний ком. Тож діти страждають від насмішок однокласників, бо не всі розуміють, як то жити без грошей і речей у чужій квартирі, у чужій країні. Як результат, дитина дезорієнтована, засмучена через погану успішність.
До того ж величезне навантаження на психіку і труднощі адаптації в чужій країні нерідко призводять до нервових зривів. В результаті дитина лишає навчання у школі. Це підтверджує статистика, яка говорить, що за останні пів року, кількість українських учнів у школах Польщі зменшилась на 10 тисяч.
Найгострішою є проблема у середній школі. Лише кожен п’ятий український учень ходить до місцевої школи. А більше половини учнів з України взагалі не навчаються у польських школах. Є і зворотня тенденція: через велике навантаження, учні надають перевагу польській школі. Залишають українську, швидко втрачають ідентичність, інтегруються у польське середовище. Треба сказати, що Україна поки не виробила системного підходу, як підтримати дітей за кордоном. А українські освітяни не зробили геть нічого, щоб діти мали можливість повернутись після війни.
Cитуація з учнями випускних класів
Зовсім трешова ситуація з учнями випускних класів. Тому що вони буквально розчаровані в учбовому процесі вдома. І не мають рівних можливостей з поляками через незнання мови та суттєво відстають у шкільній програмі. Багато з них оформлено у класи на рік менші від тих, де діти навчались. Це також психологічно пригнічує підлітків. Учні випускних класів не в змозі вибирати свій подальший шлях. Вони змушені пристосовуватися під умови, що склалися. Всі ці питання ніяк не вирішуються освітянами України, тож батьки школярів випускних класів воюють з обставинами самотужки.
Натомість, Міністерство освіти і науки Польщі після початку війни створило спеціальний документ “Правила прийому дітей з України до Польщі”. Там прописані умови зарахування українських учнів до польських класів. А також організація додаткових занять з польської мови після уроків, підготовчі класи, в яких навчальний процес адаптували до освітніх можливостей українських школярів. В деяких школах працюють вчителі, що говорять українською мовою, вони пояснюють незрозумілі терміни чи поняття викладені на уроках.
Також у польських школах є додаткові заняття для українців, щоб вони мали змогу наздогнати предмети, які, через мовний бар’єр погано розуміють. І головне, в Польщі діти у безпеці. Але вже зараз батьки старшокласників зізнаються, що по закінченні війни освіта дитини буде важливим фактором, у вирішенні питання: повернутись в Україну чи залишитись в Польщі, принаймні, до закінчення школи.